ГоловнаЗоозахисна діяльність Поради фахівців «Зоозахисна діяльність» Стерилізація або штраф у 40 000 євро - заморські реалії та місцеві проблеми

Стерилізація або штраф у 40 000 євро - заморські реалії та місцеві проблеми

Величезна кількість безпритульних тварин є однією з багатьох проблем у пострадянських країнах. Україна – не виняток. Та чомусь наші люди звикли нарікати на бездіяльність влади і вперто не бажають знати, що саме кожен окремий власник собаки і кота є основним чинником поповнення рядів чотирилапих безхатченків.
Стерилізація або штраф у 40 000 євро - заморські реалії та місцеві проблеми

Безвідповідальність, байдужість та невігластво, твердо закладені в українському менталітеті, не дають зрозуміти власнику тварини таку просту істину: він повинен дбати не лише про свого вихованця, а й про його потомство. У європейських країнах та за океаном кожна куплена чи підібрана тварина обов’язково проходить реєстрацію, огляд у ветеринара (котрий дає їй відповідні щеплення, вживлює мікрочіп з інформацією), стерилізацію або кастрацію. Не «чистять» чотирилапих лише тоді, коли це протипоказано за станом здоров’я або ж власник отримав спеціальний дозвіл на отримання приплоду від свого вихованця. І якщо не виконувати вимоги, котрі прописані у законах і контролюються на державному рівні, то штрафи на та покарання будуть такими, що кожен громадянин твердо задумається перед тим, аніж завести собаку чи кішку.

«У Словаччині, наприклад, якщо тварина не чіпована і не проходить відповідний медичний огляд, штраф для її власника становить від 300 до 40000 євро (!). І цього достатньо, щоби кожен дбав про свою собаку чи кішку, – стверджує головний лікар ужгородської міської державної ветеринарної клініки Юрій Шполарич. – У нас же до чотирилапих ставлення нікудишнє. Якщо собака народила, у кращому випадку її потомство потоплять, але переважно викидають живих малюків на смітник або ж прямо на вулицю – звідки й беруться безпритульні тварини. І, що найгірше, робиться це абсолютно безнаказанно».

«За рік діяльності організації ми переконалися у істинності думки, що 80 зі 100 безпритульних тварин колись мали хазяїв. Тобто більшість із них безсердечно викинуті на вулицю, де вони втрачають вигляд і довіру до людей, стають агресивними, бродячими, і, врешті-решт, гинуть, – розповідає заступник голови організації захисту безпритульних тварин «Барбос» Олена Чипізубова. – Тому ми намагаємося наших підопічних віддавати в нові домівки уже стерилізованими чи кастрованими, або ж радимо зробити це самостійно, коли немає такої можливості. Процедура абсолютно безпечна (якщо, звісно, звернетеся до кваліфікованого фахівця), не є надто дорогою і забезпечить спокій і власнику, і самій тварині».

Не раз, правда, доводилося чути різні, подекуди навіть алогічні, міфи про стерилізацію (а чоловіки, коли чують слово «кастрація», чомусь майже на підсвідомому рівні хапаються за власне багатство). Спростувати їх і пояснити плюси й мінуси «чистки» чотирилапих допоможе нам Юрій Шполарич та Оля Щобак, щаслива власниця трьох собак та шести котів, більшість із котрих успішно пройшли цю процедуру.

Міф 1. Стерилізація – це не гуманно, вона завдає страждань тварині і негативно впливає на її здоров’я.

«А топити, вбивати, залишати в пакетах у смітнику кошенят чи цуценят – це набагато гуманніше? Це є справжнім живодерством, бо страждають не лише малята, а й мама, у котрої їх відбирають, – запевняє Оля. – Мої кішки і собаки прекрасно пройшли недовгу процедуру «чистки», майже всі наступного ж дня відійшли від наркозу і ні на одній з тваринок ця операція не позначилась негативно. Одному з котиків уже 12 років (стерилізуємо ми всіх відразу після першого «шлюбного періоду») і він себе почуває прекрасно».

«Собака і кішка – це свійські тварини, вони повинні мати власника. А власник цей не лише має дбати про їх здоров’я і психічний стан, а й про потомство, – стверджує пан Юрій. – Тобто якщо немає замовлень на майбутній приплід, то краще тварину «почистити». Сама процедура не є складною, триває максимум годину часу. Тварина наступного дня приходить в норму і, якщо вона не має супутніх хвороб чи ускладнень, то не потрібно навіть особливого догляду. Мало того, ризик виникнення певних видів злоякісних пухлин і схильності до інфекційних захворювань, особливо захворювань сечовивідних шляхів, знижується на 98%.

Міф 2. Стерилізація – це неприродно. Вона має негативний вплив на особистість тварини.

«Якщо тварину утримують в квартирі і вона ніколи до в’язки не використовується – це вже неприродно. Таким є лише її проживання у дикій природі без будь-якого втручання людини, – розповідає Юрій Шполарич. – А якщо ваш улюбленець живе у кімнатних умовах і отримати від нього потомство ви не плануєте, то його однозначно краще стерилізувати, щоби не було негативного впливу статевих гормонів на організм, на поведінку. Коли занадто високий рівень цих гормонів, тварина стає агресивною».

А ось досвід Олі: «Вагомих змін у характерах своїх підопічних я не побачила. Варто лише зазначити, що коти, котрі до стерилізації ходили за чужими кішками, щезали на кілька днів, а потім приповзали після бійок ледь живими, тепер ідуть гуляти буквально на кілька годин і приходять цілими й неушкодженими. Вони не йдуть на конфлікт, не шукають бійок, хоча все ж не проти піти «потоптати» сусідських мурок. Та це абсолютно нешкідливо, якраз навпаки – і кішка задоволена, і потомства нема. І навіть перестали ходити в туалет на сусідські городи – всі, як один, чемно ходять на лоток».

Міф 3. Вартість стерилізації та післяопераційного догляду доволі висока.

Саме через ці чутки більшість людей навіть не розглядають такий варіант, хоча самі і не догадалися просто зайти чи зателефонувати у ветклініку і детальніше розпитати про послуги лікаря. Та можемо запевнити вас, порівнявши цінники у приватних та державних клініках, що переважно ціна самої операції – від 100 до 300 гривень (залежить від виду тварини, її маси, перебігу операції тощо), плюс кілька гривень на обезболюючий укол, котрий потрібно дати наступного дня після процедури. Собака чи кішка стає на ноги швидко, якщо намагатиметься розлизувати рану – ветлікарі накладуть спеціальний комір. Часто через кілька днів навіть швів уже не видно. Зате ефект того вартий – гормональна «буря» з часом втихомириться, тваринка стане спокійнішою, а вам уже не потрібно буде постійно пильнувати, аби ваш улюбленець не тікав на гульки чи улюблениця не приймала стада кавалерів у себе вдома.

І ще деякі вадливі відомості про саму процедуру. Стерилізація або кастрація є двох типів: хірургічна (тобто методом хірургічного втручання видаляються залози розмноження – яєчники або сім’яники – і матка, якщо є підозра на запальні процеси, пухлину тощо) та гормональна (коли за допомогою лікарських засобів, переважно ін’єкцій, на певний час припиняють репродуктивну функцію тварини).

«Уколи є доволі шкідливими, тому вводити їх потрібно лише під наглядом та за вказівками лікаря. Також обережним слід бути із таблетками, теж не давати їх без порад фахівця, бо якщо й на матір такі контрацептиви не вплинуть, то на майбутньому потомстві можуть позначитися негативно, – стверджує Юрій Шполарич. – Часто буває, що люди куплять укол чи протягом тривалого часу самі дають тварині сильні таблетки, а до лікаря звертаються тоді, коли ці засоби вже дали ускладнення і потрібна операція.
До невеликих мінусів можна віднести схильність тварини до поповнення маси, зміни в обміні речовин, але це все контролюється легко: є спеціальні корми і вітаміни для стерилізованих кімнатних тварин».

«Тепер побутує думка, що котів та собак можна «чистити» з 6-8 місяців. Можливо, це й так, але я б радила стерилізувати їх після першої мітки чи перших гулянь. Тобто коли у кішки чи собаки пройде перший «шлюбний період», це означає, що її організм повністю сформований і можна спокійно записуватися до ветеринара, – розповідає Оля Щобак. – Моя сестра кілька років тому каструвала котика ще до того, як він почав мітити, то він після операції зовсім не виріс. Хто його бачить вперше, то помилково думає, що це кіт-підліток».

Також часто некомпетентні балакуни лякають співрозмовників ускладненнями після операції, запевняють, що легше роздати потомство чи просто виставити на вулицю, мовляв, якось виживе. Але я б хотіла почути, що би заспівав такий «радник», якби його дитину чи його самого взяти й «виставити на вулицю» – на голод, холод, під каміння і удари перехожих, під гострі зуби інших, більш «досвідчених» вуличних тварин. На жаль, люди часто забувають, або й узагалі не догадуються, що тварина – це живе створіння, що вона хоче ласки й тепла, трошки їжі і дах над головою. І вона, на відміну від нас, абсолютно не винна у тому, що часто є небажаним гостем на Землі.

На жаль, в Україні немає єдиної державної програми по стерилізації, ніяких вартісних документів, що чітко визначають термін «жорстоке поводження з тваринами» та регулюють відповідальність за таке поводження, майже нема притулків та держаних коштів на гуманне зменшення кількості безпритульних тварин (або ж вони просто не доходять туди, куди мали б). Тобто кожен власник сам вирішує – стерилізувати вихованця чи «гуманно» позбуватися його потомства, перекладаючи свої обов’язки на громадські організації та чиновників. Доки усвідомлення відповідальності за своїх чотирилапих у кожного громадянина не зіллється в єдину систему – ні одна держана програма, ні одна громадська організація та ні один закордонний інвестор не допоможе зарадити проблемі безпритульних тварин. Тому перестаньте нарікати і почніть змінювати світ із себе.

Вероніка Брудка, Зелене Закарпаття

04.06.2013 13:26:59

Коментарі

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.


×
Авторизація