Був собі кіт на прізвисько Мау

Коментарі (0)
На головну
Додати в закладки
Версія для друку

Худий поранений кіт прибився до Наталки у вересні 2013 року. Дівчина спочатку злякалася, що його покусали собаки чи поранили люди – так він жахливо виглядав. Тому, не гаючи часу, відвезла котяру до ветлікаря. А там виявилося, що величезні рани на шиї у тварини не від укусів, а від запущеного вушного кліща! І лікування буде довгим, бо ж треба не лише зашити й обробити, але і почати боротьбу із паразитом.

Тому котик залишився на стаціонарі у клініці, де після операції щодня проходив не дуже приємні процедури. Однак, він терпів усе мужньо та, здавалося б, навіть із радістю. Адже провідати свого підопічного щоденно приходила не лише Наталя, але й волонтери «БАРБОСу». І кожен кликав кота по своєму: Блондин, Єгипетський Мау, білий Вася . А він був радий усім, терпляче і мовчки чекав у вольєрі, коли на нього звернуть увагу. І коли, врешті-решт, його починали гладити чи брали на руки, то Мау-Вася уже давав волю емоціям: вдячно муркотів, нявчав, терся об руки й ноги, словом, ластився як міг.

Таким був Мау-Васька, коли прибився до Наталки

Спочатку нам дивно було, що вже дорослий вуличний кіт (ветеринар сказав, що йому більше 5-ти років) так любить людей, абсолютно їх не боїться і всім довіряє. Адже переважно безпритульні тварини з недовірою ставляться до чужинців, бояться та остерігаються всіх, бо вже немало натерпілися від так званих гомо сапієнс. Та незабаром Наталка знайшла власницю Мау, котра, м’яко кажучи, була не з благополучних громадян, тому займатися котом не мала часу й можливості. І невідомо, скільки часу він собі так ходив у пошуках їжі й тепла, знесилений, з жахливою раною, доки не прибився до своєї рятівниці у двір…

За місяць стаціонару у ветклініці Мау-Вася трохи набрав вагу і обріс шерстю, лікування теж давало свої результати, і колишнього нещасного вуличного пройдисвіта було не впізнати. Думаю, не треба описувати, яким віш став шикарним у Наталки вдома .

«Він тепер відзивається лише на Васю, – розповідає Наталка. – Всіх проводжає на роботу і зустрічає після неї. Вночі закриваємо нашого муркотуна у вольєрі, бо маємо підозру, що його били вуличні коти – він був дуже наляканим спочатку. Але зараз, напевно, Васька дав би відсіч кому завгодно, адже він досить окріп. Та й вгамувався з їжею, бо раніше змітав усе підряд, а тепер вибирає. Напевно, зрозумів, що його щодня годуватимуть і нема потреби наїдатися «на потім». Іноді вмудряється зайти у хату і вкрасти їжу Асі – маминої кішки. Їй не подобається, що Васька чистить її миску і спить у її кріслі, та вдіяти нічого не може .

Коли цей муркотун набрав масу доволі різко, ми навіть побоялися, щоб не було проблем з ожирінням та серцем, тому почали більше слідкувати за порціями для обох котів. Але зараз все в нормі, Васька цвіте і пахне».

А таким він є зараз

Наталчині батьки вирішили залишити кота у дворі, бо хвилюються, що дорослого солідного безпородного Мау-Ваську ніхто не забере, а колишній власниці повертати, то значить – віддати на загибель. Та й звикли до нього. А кіт, ніби відчуває, що йому врятували життя – вдячно «розмовляє» зі всіма домочадцями, вранці проводжає за ворота, а ввечері радісно зустрічає. І нікуди з двору не йде – находився вже. 

Вероніка Брудка, Зелене Закарпаття