Квіткова доброта
Восени, здається, люди стають добрішими. Можливо, це дійсно так, але кажуть, що на душу людини пора року не впливає. Скоріш за все, це просто осінь до нас добра. Тому й людські серця скидають із себе сіру застиглу черствість, стають чуйними, чистішими та м’якшими, – мабуть, золотисто-багряні фарби додають їм світлості, жагучості до доброго, земного, але вічного.
Осіння прохолода змушує нас берегти теплоту в душі. І ми самі, закутані в буденність справ і відгороджені від усього безліччю непотрібних думок, зігріваємось добротою. І часто ця доброта зовсім неочікувана, спонтанна, безпосередня, але щира.
…На вулиці, осипаній золотистим сонячним промінням, – теплим і яскравим – серед десятків різнобарвних перехожих видніється радість. Справжня осіння радість – милі жовті квіти у руках старенької бабусі. Осінні, повні тихої і, водночас, ніби старанно виписаної якимось Художником незрівнянної краси. Простої, чистої, доброї.
Кілька букетів квітів бабуся старанно намагається продати, – лагідно і якось по-домашньому звертається до заклопотаних людей: «Доню, купи квіточки», «Синочки купіть квіти, порадуйте дівочок». Коли зав’язується розмова, бабуся з осінньо-жовтими квітами напівсумно додає: «На ліки не вистачає. Стара вже. Купіть ще один. Дивіться, яка краса…».
Хтось купує ту радість, хтось відганяє від себе бабусю під не дуже приємне бурмотіння про якусь милостиню і попрошайок. Комусь щастить торкнутися тої доброти, а комусь краще її від себе відігнати, замотавшись у павутину байдужості. А, може, це просто осіннє лагідне тепло ще не всіх зігріло, чи, може, не всі його хочуть приймати?
…Майже кожен, хто купив у бабусі квіти, подумав собі, що хоч трохи допоміг старенькій, яка просто-напросто в такий спосіб збирає милостиню. І, мабуть, ніхто не здогадався, кому насправді пощастило більше: милостиню, зазвичай, отримує той, хто її дає, бо таким чином заглушує свої внутрішні потреби. Добро не може бути одностороннім. Як і самотнім. Воно твориться само по собі, але за участі наших сердець.
Можливо, бабуся, не знала, що, намагаючись трохи підзаробити, насправді допомагає іншим: комусь дає можливість розбудити закляклу чуйність, комусь – втішити стурбовану душу, когось порадує своїми словами, когось здивує своїм мирним, рівним і трохи стомленим поглядом, а комусь – подарує доброту. Справжню, просту, квіткову.
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.