Коня Буцефала Олександр Македонський купив за 13 талантів
Згідно з міфом, давньогрецький Бог сонця Геліос щодня мчить по небу на вогненній колісниці. Люди вірили, що сонце в небесах везуть кілька коней. А в далекій Данії було знайдено зображення давнього возу, на якому коні тягнуть вогняне світило.
Напевно, вам доводилося чути розповіді про кентаврів - міфічних істот напівлюдей-напівконей. Згідно з легендами, це демони природи, які живуть в непрохідних горах і глухих лісах, спрадавна вселяли грекам страх і жах. Лише одного кентавра Хірона вони виділяли з усіх інших. Його вважали богом зцілення, приносили йому жертви.
Але були й справжні, реальні герої. Один з них - Олександр Македонський. У стайні батька майбутнього полководця був один кінь, якого жоден македонець не міг приборкати. Історія свідчить, що Олександр став єдиною людиною, якій підкорився норовливий 11-річний кінь. Цього коня запропонував македонському царю Філіпу II торговець з Фессалії Філонік за 13 талантів (за іншими даними - 16), що вважалося воістину величезною сумою в ті часи. Однак, оскільки ніхто не міг приборкати норовливу тварину, цар відмовився від покупки, але син його Олександр пообіцяв заплатити за жеребця, якщо не зможе приборкати того. Під час чергової спроби об'їздити Буцефала 13-річний Олександр виявив бажання спробувати приборкати його. Майбутній цар схопився на спину коня і поскакав.
Насправді ж тварина була полохливою, боялася власної тіні і шарахалася від неї, скидаючи вершників. Олександр просто повернув завзятого коня до сонця, і той, засліплений яскравим промінням, не міг побачити тіні.
За переказами, улюблений кінь Олександра Македонського дев'ять разів рятував йому життя. Після однієї з битв з індійцями Буцефал помер від перенапруження, і на тому місці, де впав кінь, Олександр заснував місто Буцефал.
У знаменитій гомерівській «Іліаді» розповідається про облогу міста Трої. Щоб проникнути за його стіни, греки сконструювали гігантського дерев'яного коня, всередині якого ховалися вправні воїни. Жителі Трої відразу ж кинулися споруджувати катки і з їх допомогою ввезли дар в місто, не шкодуючи стін, які довелося зруйнувати.
Кращий воєначальник Чингісхана Субудая володів дивовижним конем Саврасов. Говорили, що кінь розумів усе, що говорив йому господар, і нібито перед боєм Субудая завжди радився з конем, як вести наступ. Загинув кінь на Русі, потонувши в болоті; сам же воєначальник зумів врятуватися, ставши на сідло і зістрибнувши на сушу.
У хроніках збереглося і ім'я улюбленого коня короля Річарда Левове Серце - його звали Блискучий. Вороний жеребець не слухав нікого, окрім господаря, виконував будь-які бойові команди, що віддаються свистом, а головне - в бою бився разом з Річардом, люто кусаючи, збиваючи грудьми ворожих коней і піхотинців. Король сам доглядав за конем і відмовився продати його східному шахові навіть за золото. Кінь загинув у бою, заколотий відразу трьома списами.
Це лише мала частина переказів, пов'язаних з кіньми. І хоча стародавні часи давно пройшли, і вірування перетворилися лише в красиві легенди, в усі віки коні продовжували надихати письменників, скульпторів і поетів. І зовсім не завжди це був класичний образ коня. В історії мистецтва можна знайти безліч прикладів, коли скульптори зображували не тільки звичайних коней, але і їх казкових прототипів - пегасів і кентаврів
За інформацією www.ecofauna.org
Коментарі
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.