Акація – дерево-дракон Закарпаття

Коментарі (0)
На головну
Додати в закладки
Версія для друку

За словами доцента кафедри ботаніки УжНУ Едуарда Туриса, інтродукція акацій в Ужгородському регіоні мала місце років зо 300 років. Тоді прекрасний медонос – акацію білу масово завозили з її батьківщини – східної частини США.

На думку біолога, в природніх насадженнях акації сприяють так званому «генетичному забрудненню»: «Через міцну поросль біла акація є сильним інтодуцентом – витісняє наші рослинні породи і займає їхні місця. Наприклад, той же дуб. Де росте акація, там ви дуба не помітите».

Ботаніки вважають акацію білу і непригодною для озеленення в природніх насадженнях. По-перше, дерево є недовговічним, оскільки швидко розвивавається: вже у перший рік життя досягають висоти 0,75 – 1,5 метра, закінчують ріст до 25-30 років, коли з'являються перші ознаки старіння: rрона рідшає, розтріскується кора і з'являється дуплистість). Цвітуть і плодоносять з 2-го (рідше за 1-го) року життя. З 2-3-го року утворюють поросль від кореневої шийки і кореневі пагони. По-друге, дерево є постійним місцем заселення попилиці, тож « провести приємний вечір з бокалом пива під його гіллям в сонячний день не зовсім вдасться». Оскільки дерево є хорошим фільтратором повітряних забрудень,то в місті нектар з них має мало корисності.

Однак, що стосується плантаційних насаджень білої акації, то, за словами пана Едуарда, то вони мають немало беззаперечних плюсів. Насамперед, біла акація, як вже мовилося, є прекрасним медоносом: нектар настільки «звабливим», що навіть діти часто смакують квітками цієї рослини. Дерево може давати серйозний промисловий дохід. «Наші сусіди – угорці активно вирощують це дерево як джерело солярки. Дрова з акацій мають багато калорій теплоенергії», – зазначає пан Едуард Турис.

Найближчою родичкою акації білої з родини Бобових на Закарпатті є софора японська. Цвіте трохи пізніше за білу акацію: у кінці травня – на початку червня. З Японії та Китаю з кілька сотень років завозилася в Крим, Одесу та Херсон, а звідти вже розвозилася по всій Україні. Вирізняльною ознакою цього дерева є боби довжиною в 3 – 8 см зеленуватого, а при дозріванні червонуватого кольору.

Софора має хороші лікарські властивості: боби софори застосовують у вигляді настою для промивання, вологих пов'язок при гнійних запальних процесах: ранах, опіках, трофічних виразках. Бутони софори служать для виробництва рутина, використовуваного при авітамінозі P, порушеннях проникності судин, для лікування уражень капілярів тощо. «Що цікаво, – сміється науковець, – то закарпатці навіть незнають, що у нас є софора. Везуть плоди софори з Одеси, Криму. Навіть ужгородці незнають, що у місті росте це дерево». До речі, в Ужгороді софору можна побачити на Собранецькій, Набережній та на Проспекті Свободи. Це найпізніший медонос в нашому краї.

Біла акація відцвітає на вулиці Грушевського в Ужгороді

Ольга Борсук, Зелене Закарпаття