А на Чорній горі дозрівають екзоти...

Коментарі (0)
На головну
Додати в закладки
Версія для друку

– Наталіє Дмитрівно, як у Вас виник задум вирощувати нетипові для нашого регіону культури?

– Моє хобі – виноградарство. Але коли я побачила, наскільки сприятливим є наш мікроклімат, вирішила спробувати вирощувати й екзоти. Від’їжджаючи з Італії, привезла з собою три саджанці ківі. Бачила, як вони, переплітаючись, ростуть у Альпах – ну, просто, як жива густа огорожа. Вздовж дороги там ківі, ківі, ківі… Вони мені так сподобались, що я не так із-за плодів, як із-за тієї чудової живої огорожі захотіла посадити їх і в нас, у Виноградові. Привезла також саджанці хурми.

А щодо ківі, то одне загинуло, а два прижилися. Вони бувають різних сортів, як і виноград. Купила я в розсаднику, які мені дали – дві жіночі особини і одну чоловічу. Дуже хвилювалася, бо один саджанець загинув. Думала, де б знайти чоловічу особину, адже саме її не стало. Але коли ківі зацвіло (десь на п’ятий рік), виявилося, що пара все-таки залишилася. І ось уже третій рік я збираю урожай, і до того ж, прекрасний. Чоловіча особина в мене вже доросла до даху, до комина досягла. Жіноча, звісно ж, менша, тендітніша, бо віддає свої сили на плоди. А чоловіча тільки цвіте, але чудово. Квітки кремово-біло-жовтого кольору неймовірної краси. Всі мої знайомі приходять помилуватися на те диво.

– Мабуть, і врожай Вас потішив?

– Торік я мала два відра чудових плодів ківі. А цьогоріч через екстремальні умови засухи врожай був меншим. Ківі ж бо люблять вологу, тому вони мучилися. В мене було мало води. Свої запаси я використала, але їх виявилося недостатньо. Як результат – і плоди менші. Крім того, в мене є ще й молоді саджанці. Я познайомилася з ужгородським селекціонером Геннадієм Стратоном. У нього є дуже багато сортів ківі. Клуб фермерів Чорної гори закупив від нього саджанці. Підтримую зв’язки із Севастополем, зокрема, з Світланою Тімофеєвою. Придбала й від неї саджанці, пропонувала всім знайомим. Може, й у Виноградові приживуться, і в нас із часом замість «Ізабелли» рясно плодоноситимуть ківі.

– А як щодо хурми?

– Це дерево ебенове, чорне. Воно дуже важко приживається. На даний час я вже посадила 25 дерев хурми. Прижилися 18, але буду ще садити й садити, бо хочу мати цілу плантацію. Хурма, яку я привезла з Італії, плодоносила три роки. А потім зацвіла і загинула. Я почала цікавитися особливостями її вирощування. Відтак купила у Франції саджанець мускатної хурми. Два роки вона давала урожай, а останню зиму не витримала – її вершечок змерз, але знизу вибився пагінець. Замовила я саджанці й у знаних садівників Волкових із Севастополя. Тож цієї весни всіх знайомих, хто тільки хотів, забезпечила ними. Розводять хурму й з насінини, але тоді вона плодоносить лише на 8-9 рік (прищеплене дерево – на 3-4 рік). До речі, є сорти, які витримують 18-20 градусів морозу, а є такі, котрі й до 30-ти (наприклад, «Росіянка»). Дуже добре мати на плантації сорт «Зенджі-Мару», який має і жіночі, і чоловічі квітки (для запилення).

– Наскільки мені відомо, вирощуєте й інжир.

– Ну, це не екзот, а, вірніше, абориген Чорної гори. Між іншим, інжир – єдиний фрукт, який містить у собі йод. Для Закарпаття він незамінний. До того ж дуже добре зміцнює імунітет у дітей. У нас ростуть різні сорти інжиру. Але найсолодшим і найродючішим є наш, місцевий. У мене ж є і білий, і синій, і коричневий інжир. Найбільше люблю останній. Його можна сушити, з нього роблю варення, а ще він смачний свіжий, бо дуже солодкий. А в білого і синього інжиру дуже товста шкірка і кислуваті плоди. Минулого року ми з сусідами відрами збирали врожай.

– Не здивуюся, якщо скажете, що вирощуєте на Чорній горі й гранат.

– Так і є. Через журнал «Сад. Город» я навела контакт із садівником-любителем Олександром Мураховським із Миколаївщини, який займається вирощуванням гранатів. Ми подружилися і він нам (мені та Боднарюкам) надіслав саджанці. Цього року урожай уже мав бути великий. Але гранат витримує до 7-им градусів морозу. Я ж на зиму вкрила його лише соломою. А потрібно було укутати ще й агроволокном. Отож, із 23-х моїх кущів маю зараз один плід. Це доводить, що все-таки можна на Чорній горі вирощувати й гранати, але треба добре подбати про те, аби зберегти їх узимку. Формувати ж їх можна кущем або деревцем. Я ж тримаю їх на шпалерах. Розводяться гранати дуже легко – як виноград, пригинанням. Укорінюються чудово. Маю найпопулярніші сорти – «Гюлоша» (червоний і рожевий).

– Як витримують Ваші екзоти нашу закарпатську зиму?

– Аби вони витримали випробування морозом, для них треба створити комфортні умови (для цього корисним є агроволокно). Тоді вони не вимерзнуть. А загалом, цьогорічна зима і спекотливе літо далися взнаки – інакше врожай екзотів був би чудовий. Коли весною все зацвіло, я за голову хапалася – що я з цим усім буду робити?

– А чи можливим є масове вирощування екзотичних фруктів в умовах нашого клімату? Маю на увазі не тільки на схилах Чорної гори, але й у низині. І, до речі, наскільки дорогими є ці саджанці?

– Інжир і хурма ростимуть. Стратонові саджанці ківі, можливо, також. Наприклад, під Ужгородом уже закладені плантації. А щодо вартості саджанців, то вони не є надто дорогими. Я можу дати всім, хто бажає, адресу Світлани Тімофеєвої з Севастополя. Вона надсилає прекрасні саджанці ківі (чоловічі і жіночі особини). Ціна, як і у Волкових, на мою думку, помірна. По 50 гривень можна придбати саджанці ківі, хурми, граната. У Геннадія Стратона – по 100-150 грн. Я ж планую років через 5 забезпечити Виноградів хурмою. Маю задум посадити 50 дерев.

– Про вирощування яких ще екзотичних культур мрієте?

– Маю намір посадити банан Небраски (Азіміна Трілоба). Це фруктове дерево називають ще пау пау. На українському ринку такий саджанець коштує 250 гривень. Минулого року мені із Сімферополя надіслали сіянці. Тож два маленькі пау пау я маю (ще три не вдалося зберегти). Такі фрукти я куштувала в Мілані. З того часу й виношую мрію. А торік я посадила персидський чорний абрикос.

– Кажуть, що один плід ківі покриває добову норму вітаміну С. А які з екзотів найбільше полюбляєте споживати Ви?

–До речі, смак ківі, вирощених на Чорній горі, і тих, які продаються на ринку і в магазинах (тобто, привозних), дуже відрізняється. Наші, виноградівські, надзвичайно солодкі – ну, як груша. Цьогоріч останній фрукт минулорічного врожаю ми з’їли на Паску, а в позаминулому році – в травні. Наразі вони саме дозрівають, збиратиму плоди, коли опаде листя, зберігаю їх у погребі. Після винограду достигає й хурма. А плантацію ківі ще планую розширити. Та все-таки найбільше я люблю виноград.

– Тож давайте поговоримо й про нього. Вочевидь, засуха вплинула й на урожай винограду.

– Його корінь сягає вглиб до 10-ти метрів. Деякий час мене виручала скала – камінь на Чорній горі вулканічний, пористий. Він, як губка, всотує вологу. А корінь винограду стає пласким, як папірець, і в такі ущелини заходить за вологою! Але в кінці серпня прямо на очах почали в’янути грона. Я забивала термометр у землю, під виноград, – вона була розпеченою до 70-ти градусів! Аби врятувати кущі, зрізала грона ще не дозрілими. Я була в розпачі, мене душа боліла. Ранні ж сорти пішли «на ура!» (дуже добре, що їх у мене 70%). А ті, які набрали цукристість, але зів’яли, використала для вина (зі столових сортів маю його близько 50-ти літрів). А зазвичай 20 липня я, як кажуть, на коні – в мене вже прекрасний дозрілий виноград. Загалом маю 117 сортів. Тепер мені надіслали нові сорти з Японії.

– А як спекотливе літо вплинуло на смак божоле?

– Наразі всі скаржаться, що цукристість цьогорічного вина дуже низька («Ізабелла», наприклад, давала зазвичай 17-18%, а цього року – 14-15%). Через нестачу вологи страждали і кущі, і грона. Вперше я додала у вино цукор, досі ніколи цього не робила – не було потреби. Нічого не вдієш – цей рік виявився екстремальним. Тож тільки сухе вино із «Каберне», яке дало 22% цукристості, буде в мене без цукру.

– Наталіє Дмитрівно, либонь, Чорна гора, виноградник і сад – це Ваша віддушина.

– Я – великий патріот Закарпаття. Не треба мені ні Франції, ні Італії, ні інших країн, якими інші просто марять. Французькі виноградарі просять мене, аби я й узагалі до Франції переїжджала. Маю там багато друзів, з якими спілкуюся. Свого часу я була там, цілий місяць ділилася досвідом, консультувала (добре знаю цю мову, як і італійську). Разом із французькими друзями-виноградарями я побувала в Турції, весною – в Грузії. Для тих, хто любить землю – на Чорній горі рай. Коли я там – про все на світі забуваю (як і про гепатит С, на який колись страждала). Все, що виплекала своїми руками, дає мені стільки енергії! Дай, Боже, кожній жінці в 65 років мати стільки сили, так працювати, як я, і мати такі результати.

Ганна Кобаль,"Новини Виноградівщини"